Триста літ – так було це давно.
Прийшло лихо, у темную ніч.
Козаки п’ють і мед і вино,
Та москаль зазіхає на Січ.
А була то великая зрада-
Зруйнувати козацькую Січ.
На Неві була тайна нарада,
Іуда з нечистю був віч-на-віч.
Не цінив він гетьманські клейноди,
Ту довіру, що дали козаки.
Він пішов до чужої господи,
А свою залишив на віки.
Катерині наш гетьман дав маху,
Січ волає з минулих віків.
День і ніч по чумацькому шляху
У кайданах вели козаків.
Зрадив Січ, свій народ, Україну.
Московіти душать неньку твою!
Плаче мати: «Де ж ти, мій сину!
Захищай рідну землю свою!»
Шаблю в руки, і – гей! На коня!
Це козацька є доля твоя.
Із минулих віків заповіт козаків:
«На коні зустрічай ворогів!»
І Максим Кривоніс на коні звівся вріст
Зрадить Січ, зрадить волю не зміг.
Краще вмерти в бою, аніж шаблю свою
Москалеві покласти до ніг.
Козаки вольові, славні браття мої
За народ ми у бій летимо.
Ми в нерівнім бою, ми за землю свою
Ворогам панувать не дамо.
Повернувся, як зараз той світ.
Наші коні – це сталь у броні.
Козаки знову їдуть на схід
Захищати кордони свої.
Батьку, ГЕТЬМАН! Пора на коня
Захищай Україну – наш дім.
Це є клятва святая твоя
Перед Богом дана нам усім.
