Можна було б жалітись на твій надважкий характер,
Чи на такі короткі безглузді побачення,
Навіть на Дальньому й Нашому Сході теракти
І на твої непотрібні терпкі пробачення.
Ти надто зайнятий власною цінною волею,
Десь між своїх світів напівп'яний блукаєш.
Б'єш своїх монстрів дитячою хибною зброєю
Врешті здаєшся. Кого ти там ще ховаєш?
Якось занадто, мій хлопчику, був ти солодким.
Дуже вже гарні слова, та на вітер всі.
Твоє "завжди" опинилось таким коротким.
Виставу закінчено. "Решту" візьміть на касі.
Вона буде гарною, милою, чемною.
Обов'язково подобатиметься твоїм батькам.
Мовчазною і неодмінно розумною,
Мудрою не по рокам.
Якщо ти будеш з нею щасливим,
(А ти будеш)
Даси їй все, що вона хотіла,
В руках носитимеш ніжно, чутливо,
Я знатиму, скільки вона задля цього крехтіла.
І коли ти заб'єш на її істерики і свої принципи,
Привчиш , щоб вона тебе "в міру" кохала,
Закидаєш камінням свої шляхи і відступи,
Я знаю, як вона для цього відпахала.
Я допила й побила всі з тобою келихи.
Чому ти не сказав тієї осені:
"Мала, як хочеш в животі метеликів,
Спочатку треба нажуватись гусені."?
