Простими речами ген забуянить весна
і декілька тисяч розіллє пісень,
і ношу тяжку в море плечі скинуть сповна,
короткими днями я вижив лишень.
Лихоманить мене час бруньковим секретом
у колі знайомих десь анонімів.
Заплатять весні тій перелітні лелеки
за діток комусь маленьку годину.
Азартне подружжя оброблятиме землю,
в надії засіє щедро капусти.
І знайде свій скарб дбайливо вбраний у льолю.
Я втіху одержу смаком робусти.
В інших світах, в далі може радість нещасна,
немає там світла, замружений гай.
Та зорі мої, як і всі інші - прекрасні.
Колискою в хаті. Десь тихо... Нехай...
Кристалики сніжні людям стріху білили
коли сніговик стукав в двері батькам.
Матуся - осіння. Люблю з нею світлини...
Татусь на касету христини писав.
Солідний, поважний, та жартівник - боже збав,
весняний він птах, підстригає вуса.
Всі різні наче, та в душах суцвіття анклав
проллється теплом в травневому дусі.
Мене лихоманить ота низка сюжетів,
що пишуть мов ледачі сценаристи.
Простими словами, стиль рекламних буклетів,
без цілі сховати всякі підтексти.
Танго підштовхе в рівнодення до емоцій,
Вальс перехопить ритм живих кольорів,
Молодиці затанцюють канкан для хлопців,
У серцях легковажно ча-ча-ча майорів.
Ген, забуянить весна контрастом калини,
та небо зеркалитись буде в воді.
Зустріне світанок рання заграва й кине
вслід : "Встрічайте мене, мої молоді!"