Людина досить цікава та прогнозована істота .Якщо їй сказати комплімент, то вона посміхнеться, звабливо гратиме поглядом чи навіть почервоніє, вважаючи отримані слова недоречними чи незаслуженими. Роблячи комусь боляче, не має значення яким чином, словами, вчинками, власним мовчанням, ми передчуваємо спотворене болем чи то розчаруванням у нас обличчя того, хто був приречений на те, щоб стати нашою мішенню. Все логічно і передбачувано… Інтроверти сидітимуть у межах в’язниці індивідуальної душі, екстраверти холерично запалюватимуть сірники, аби влаштувати атомний вибух емоцій. Все ускладнюється поетапно, загромаджується спонтанними емоціями, які раніше були офіційно відсутні. А що роблять тоді, коли хочуть позбутися минулого??? Варіації на цю тему мають безліч виявів, проте жоден з них не обходиться без емоцій і не важливо, якого забарвлення вони будуть, чи кричатимуть, збиваючись на шепіт, чи насуплено мовчатимуть. Все має свої межі і шляхи. І кожен обирає власний маршрут, вкладаючи карту в руки туристам у паспортах яких звучить спільне ім’я, Минуле.
Клаптики паперу, фотографії, які поволі, хоч і надто вперто перетворюються на частину минулого, тримають у руках тонкі нитки, що сплетені з емоцій, поглядів, слів. Усі ці складові перетворилися на пил, який можна з легкістю витерти, тим самим ліквідуючи все. Папір має пристрасного партнера у своєму житті, з яким полюбляє танцювати танго, однак кожен такий танець закінчується спогадами. Пристрасний, шалений і спокусливий партнер. Вогонь. Його долоні дарують легкість, ламають кайдани, що висять на зап’ястях фотографій. Він дарує життя, знищуючи минуле і спогади.
Веселі, кумедні м’які персонажі завжди вдало доповнюють інтер’єр будь-якої кімнати, тримаючи у своїх пластмасових зіницях відбитки радості, ніжні обійми та спогади. Їм довіряють усі секрети і сльози, надії та очікування, адже саме вони є гарантом нерозповсюдження почутого. Однак вони легко заприятелюють з дощем у будь-яку пору року, з котами безхатьками, коли хтось усвідомить, що вони поповнили перелік тих, про кого говоритимуть надалі, використовуючи минулий час.
Друзки розбитих горняток, пошматовані та самотні друзі із пластмасовими доброзичливими очима, крихкий папір помережаний чиїмось почерком, довжелезний список прочитаних електронних листів швидко доповнять смітник минулого. Досить мало тих щасливчиків, які б не перетворилися на минуле.
Її минуле існувало у його зіницях. Сірі краплі її щоденного минулого. Частинки великого пазлу щастя, яке було таке крихке і наївне, заборонене і бажане. Кожного вечора тонкі пальці відшукували тонку нитку, яка б змогла покірно згорнутися у м’якенький клубочок, аби сховати його подалі у скринях душі. Життя прямує по дороговказам вперед, шукаючи істину, але її минуле сплітає м’яку, теплу сіру ковдру минулого з кожного прочитаного рядка на моніторі.© Філософ
ID:
564017
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.03.2015 21:24:39
© дата внесення змiн: 03.03.2015 21:24:39
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую, Володя 
