Ми чуємо прості слова,
Що просто значення не мають,
Так лиш минула та пора,
Слова як вітер повиває.
У слові крилась певна суть,
Й довіра гідно неминуча,
І цінність їх прекрасний звук,
Із уст промовивши відчутно.
Відчутно мовивши хоч щось,
Із шаную нам довіряли,
Люди слова не розкидали,
За це й довіру певну мали.
А що тепер прості слова?
І значення такі цікаві,
Байдужі стали на віка,
Для тих хто гідності немає.
Так тим хто мовивши одне,
Не втримавши слова – мови,
І просто вітром в даль несе,
Слова котрі пусті в розмові.
В розмові чи письмі лишень,
Це значення ціни немає,
Як гарно мовили б ви це,
Та сутності це не міняє.
Цінуйте тих хто мовить сам,
Що з почуттями розуміє,
Він не повторить вам лиш те…
Чого б насправді ви хотіли.
Отже цінуйте тих людей,
І вірте щиро в гідне слово,
Що з почуттями понесе,
З душі ось те чарівне слово.
І пам’ятайте все життя,
Слова що сказані відкрито,
Бо в них закладена душа,
Що почуттями оповита.
А.А. Отченко
