Світ чарівний у скруті.
Поєднались невіра і страх,
жорстокість і грубість…хіба це не крах?
Смуток знайшов прихисток в душі,
біля пам’ятника світлій чарівній красі.
Прокинься ж душе,
на твоєму полі нехай цвіте мак,
взрости квітку надії,
адже в ній твоя потреба…хіба не так?
Надія як промінь яскравий у тьмі.
У темних закутках зими
вона невпинно проростатиме,
як паросток у передчутті теплої весни.́́́
