Вернусь до тебе мамо , я з весною,
У пісні солов’я мене впізнай,
У шелесті дібров розмову мою
Почуй матусю,лиш мене не лай.
Як зацвіте калина біля хати,
В барвінок спогади свої вплети.
До тебе завжди буду прилітати
І розжену самотності мости.
На долю випав козир цей кривавий,
Та не залай дорогу в небеса .
Ще прадіди вмирали за державу,
Тепер для нас прийшла гірка пора.
Не жаль за правду помирати ,мамо,
Та де ж вона,пішла десь по світах,
Шукаючи її,нас смерть зібрала,
Хоч і маскується,та все таки - війна.
Та бачить Бог , за що сини вмирають.
Ти знаєш мамо,з висоти видніш,
Знайдеться правда,розцвіте держава
І виймуть з серця той «братерський» ніж.
Додав тобі на душу трішки болю,
Матусю, ти пробач і відпусти…
Повір,здобуде Україна волю,
А значить, недарма лягли сини!
06.02.15р.
Не знаю, Лесю , чи такі слова вони скажуть матусі, а от після поранення, в зону АТО вони повертаються, тому що друзі там лишилися і почуття, що не все віддав, не все виконав. Хоч лають владу і високе начальство, та палко і трепетно відносяться до України, і до людей які їх підтримують в усьому.
Гарний вірш.
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це поклик совісті у наших Героїв,але нажаль вона спить у керівників
Дякую, сонечко, і забираю. 
