Я прокидаюсь щоранку о шостій,
Складаю диван, нафарбовую очі.
Отак 18 вже майже минули,
І ніби доросла, та я не відчула.
Мені говорили "курити шкідливо",
А потім самі ж видихали і пили.
Мене завжди вчили любити країну,
А потім самі ж продали Україну.
Мені втолкували,що жінка це - мати,
А потім вагітні курили з палати.
Мене закликали "дивися новини,
Ножем користуйся,тримай рівно спину".
А потім… усе це нікому не треба.
Ти точно щаслива,та навколо тебе..
Усі, хто постукує ложкою в каві,
На стіл кладе лікті і чавкає жваво.
Та все це ніщо в порівнянні із тими,
Хто нишком тобі поштрикне ззаду спину,
Хто щиро сміється тобі у обличчя,
А потім нещадно брехнею калічить.
Мені говорили самій обирати,
Що їсти,де жити і як виглядати.
А потім для них стала горда й пихата,
І ніби не вмію людей сприймати...
Постійно навчали, давали поради,
Учили як жити, сім'ю будувати.
А потім уже кожна третя родина,
Чомусь забувала про те, що єдина.
І як би не було це дивно і страшно,
Та все ж, я усім вам трішечки вдячна!
За те, що умію вдало триматись,
На тупість і низькість, таки посміхатись.
За те, що умію любити країну,
Себе поважати і кожну Людину.
