А що важливіше за музику,
мелодію душі, пластичність рухів,
коли цілком ти поглинаєшся у позу ту,
котра є відображенням ритмічних звуків?
Коли тебе захоплює зненацька так,
що ти не можеш опиратися ритмічності,
ти починаєш рухатися в такт
утраченій навколишній статичності.
І ти летиш крізь час, і простір підкоряється
твоєму тілу і танцюючій свідомості.
Немає рук і ніг нема, немає і лиця,
бо все стає суцільним на шляху до невідомості.
Є тільки рухи і нічого більше зовні
та всередині тебе уже нема.
Усі обмеження стають умовні,
а реальність робиться німа.
Твій світ ідей наповнений вершинами,
у тебе ціль одна, одна й мета –
лишень у музиці купатися годинами,
секундами, хвилинами,
аж поки не настане простота
усього, що складним без ритму стало,
що втратило свою статичність
і в реальності існує дуже в’яло.
Ключ до гармонії – ритмічність.
26.01.2015
