Я – твоє все. Я – твій Всесвіт.
Коли я іду спати – ти вмираєш. Ти чекаєш 10 години ранку, щоби знову жити, ходити на роботу та працювати. І ти, у свої 24, боїшся ночі, бо знаєш, що я знову піду спати, щоби ти вмер.
Ніч для тебе як ґвалтування для 12річної дитини. Ти ненавидиш її. Проклинаєш. А мені все одно. Я бачу кольорові сни, я мрію про метеликів та бачу квіти.
Ти заздриш мені. Твоя злість породжує моє вихваляння перед тобою. Ти сам у всьому винен, любий.
Але не картай себе за смерть матері. Карай себе за смерть своєї душі, яка вмерла завдяки твоїм вчинкам та словам. Твоя кохана, тобто Я, тобі дуже вдячна за час проведений у муках творіння спільних небес. Так, чесно. Не віриш? Правильно робиш.
-
Хтось учора розмалював стіни у фіолетовий колір. А в чай додав забагато цукру. Ти закохався? Хто вона? Я її знаю? Вона вміє смажити тобі яєчню? Якшо ні, то хай котиться. Смоктати тобі й інші знайдуться. Вона гарна та добра? А, ну якшо такі крутелики, то…я сказала, щоб котилась.
Здобич, яку ти вполював, не смачна та гірка. Я вже скуштувала її м’ясо. Чому ти плачеш? Ну так, я з нею переспала. Це нормально. Ти досі не витримуєш хтивий світ? Коли вже ти станеш дорослим?
-Вона була прекрасна. Чиста. Ти її спаскудила, тварюка. Ненавиджу тебе.
-
Піти? Він не може від мене піти, бо Я – його все. Я – його Всесвіт.
