давай завершимо нічого не почавши,
поставим крапку. а можливо три…
так важко вірити і важко залишатись,
хоча ще важче розвернутись і піти.
давай поставим правильно ми знаки
у реченні «залишитись не можна йти».
я так хотіла б знати що робити,
хотіла б відповідь у собі десь знайти.
я вірити втомилась цьому світу,
навколо справедливості нема,
впускаючи людину в своє серце,
згадала що за осінню - зима
осіннім вітром пахнуть почуття
обличча умивається дощами,
в душі жовтіють листя й обпада
ця осінь... все що є між нами!!!
скоріше б ти мене забув,
холодними ночами не приходив,
в туман осінній не манив мене
і солодко із розуму не зводив.
в пастельно - теплих кольорах
я вірити тобі навчуся.
і вітром теплим пригорнусь
одна зостатися не побоюся.
залишся! ні - вже краще йди
сама не знаю далі що робити.
в цю осінь відпускаю я тебе,
я буду далі просто жити.
давай завершимо нічого не почавши
я виправдання нам сама знайду
тобі дарую я осінній поцілунок,
залишитись я хочу - та піду.
прощай! а може і «до завтра»
у осені свої причуди,
приходить в душу кожного вона,
щоб сходились й розходилися люди.
2011
Мені подобається! 
Таке осінньо-світло-щемне вагання між "залишитися"і"піти". 
