До безкінечності хочеться напитися
води солоної, що в морі.
Приїдаються усі типові й аморальні лиця,
що ховаються під картузи чи парасолі.
Мої кроки кволі,
поволі рухаюсь на зустріч волі,
поїхати б до моря, бо в ньому повно солі...
Розміреним кроком кожен день від мене йде
і це важливо стає лише вночі, коли світять ліхтарі.
Я б'юся об заклад, закладаю парі,
що не мають безкінечності хвилі морські,
що вони до берега підходять лиш для мене,
щоб змивати із фігурами пісочними проблеми.
Омивають ніжно ноги для нових далеких звершень,
очищають та лікують мою душу, як уперше.
Потім тихо відступають, щоб не налякати,
і ховають в мою сумку нові маршрути й карти...
Я готовий навіть морю поклястися в коханні
і відверто сказати, що з вечора й до рання
я дивлюся у блакить. І вітру поривання
навіює мені нові палітри й кольори.
Якщо немає що сказати, так про море говори...
30.03.2014