|
Втираю літери в шкіру, роздираю й втираю знов,
Мої ліки у довгій шухляді,
Колись стану здорова,
а в тім...
Я ще довго дивитимусь, як помирають твої герої,
Як кожного дня, ти вбиваєш одного із них,
Напоюєш алкоголем, стріляєш у спину, у горло,
Закладаєш за голову руки: "так, це вона, її також потрібно убити"
І вона не перечить, адже лише твоя,
Ти в ній кожного дня копирсається руками хірурга,
І їй болить,
В свідомості змінюєш простори і часи.
Вона вірить тобі,
Що неодмінно повернешся завтра,
Коли сьогодні підеш на ланч,
Що розкажеш, як буде в неї з Метом/Чарльзом, з тобой,
А ти надумав її розстріляти своїм мовчанням,
Скоротити те, чого не зміг зберегти.
"Так безпечніше" вона читає в очах твоїх, а ти не говориш, ти все одно мовчиш...
"- ти ж любиш Дефо, в тобі чаю більше ніж крові.
Твої руки, волосся, очі
Твоє тіло в моїх рядках,
Наче війна, наче оскаженіле море,
Ти не можеш так довго жити,
І це не в твоїй вині"
Вдихаю останні секунди, видихаю й вдихаю знов,
Триста сторінок жила я,
З першої літери ти народив мене, як Любов,
І до кінця не доживши, не захотів боротись,
На цьому скінчилась.
"Епілог"
ID:
552719
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 18.01.2015 21:08:45
© дата внесення змiн: 18.01.2015 21:16:28
автор: Ваньоха Р.
Вкажіть причину вашої скарги
|
