Помолімось, браття, час уже не терпить,
Згадуємо прощу у черговий злам.
Як минає літо, як позаду серпень,
Молимось не богу – різним кольорам.
Ну хоча б якась там та була система,
Хай хоч поганенька, зійде і така,
Бо давно зав’язла у зубах і нервах
Вся ця політична, стічна боротьба.
Звичні вже ремейки – в позах, жестах, слові,
Знову в моніторах - посмішки вождів.
Був би дуже радий хоч якій обнові,
Та нема у влади каяття й постів.
Чи діждемо свого батька Вашингтона,
Щоб через століття в скелях образи.
А поки вчепились міцно в ніжки трона,
Рвемо ж тіло неньки – Боже поможи!