Сиділа вона у пустій палаті,
в маленькій лікарні.Самотня.Одна...
Вже навіть душа підкорилася втраті,
лиш погляд, холодний, припав до вікна.
Почулися кроки,десь там,в коридорах,
і хтось доторкнувся легенько плеча.
- " Тут місце,дитинко,для вбогих,для хворих.
А ти ще здорова.Й така молода...".
Вона відсахнулась.Неначе у пастці,
скляними очима усе обвела.
Як-би хотілось ,тут , замертво впасти,
лише б її донька хоч день... прожила.
Але не збулось.Вона розізлилась!
І кожна клітинка - неначе кровить.
- "Всього лиш на мить я ,сьогодні , спізнилась...".
Всього на одну ,не повернену ,мить.
Страшно,коли діти ховають своїх батьків,та багато страшніше,коли батьки....втрачають своїх кровинок.Дай Бог ВАМ здоров"я, і ніколи....НІКОЛИ!!! не приходити в пусті палати у пошуках ТИХ,кого вже нема...
