Я так люблю, коли гуляє взимку заметіль,
А ніч шепоче... сніжинками по склу тріпоче,
У грубі вогонь дровами тріскоче...скаче тінь
По стінам, а він все язиками палахкоче.
Спокійно якось стало на душі від шепотінь,
Кіт клубочком звернувсь на колінах, спить, муркоче,
Поринули мої думки в минуле, в далечінь,
У щасливе дитинство...де цвіркуни сюркочуть.
Де так багато було в мене в майбуття стремлінь,
А шовкові спориші, босі ноги лоскочуть.
Де я в полях вінки плету, слухаючи кіс спів,
А сорока на осокорі щось цорокоче...
Де наді мною безмежного неба голубінь,
А сонце зайчики пускає, сестра регоче,
Де бджоли над вінками полів дзижчать: дзинь, дзинь, дзинь...
А циганка щасливе життя мені пророчить.
Де першому коханню так я й не сказала: стій,
Поцілунком злетіло з вуст воно неохоче,
Де стільки було ще в моєму житті потрясінь...
Та зима за вікном чарівну казку торочить.