Навколо упирі, колона п’ята,
Що зачаїлась в прагненні реваншу,
Чекають з Півночі, зі Сходу, знову траншу,
І виродкам вручають автомати.
Довкола диверсанти-окупанти,
Снують, як рать, у владні кабінети,
Наліплено на боки ті таланти,
Що лиш чекають розвитку сюжету.
Петро, я знаю, ти на сковорідці,
Бо в лоба – ворог і позаду теж,
А той, хто поруч, вартий пів-довіри,
Бо ніж у спину – тільки-но не встеж!
Скажу простіше – сам скликай Майдана,
Бо рік тому, коли ще був ніхто,
Ти ж не боявся, що з тобою стане,
І обіцяв закінчити АТО.
Та сил не стало. Ти один у зграї,
Яка не знати, чи й була твоя,
А Україна рішення чекає,
Та ти ж ПЕТРО, а не безликий «Я»!
То встань, як вчора, не тремти, їй-Богу!
Народ твій ось! На нього обіпрись!
Вкажи шакалам стежку від порогу,
Петро, ти - Камінь, то ж ним будь. Не гнись!
Та хвиля гніву, що в мільйонах зріє,
Не має впасти на самих себе,
Ген там, на Півночі, наш спільний ворог мріє,
Щоб засмердіти небо голубе.
Петро, дивися, часу менше й менше,
Під боком ворог, тільки озирнись,
Там гинуть хлопці, а шакали брешуть.
Петро, пора вже. Просто піднімись.
Ераст Іваніцький
25 грудня 2014 року
ID:
546374
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.12.2014 15:33:29
© дата внесення змiн: 25.12.2014 15:58:09
автор: Ераст Іваніцький
Вкажіть причину вашої скарги
|
