День пройшов, залишивши позаду всі не здійснені мрії, не сказані слова і давно вже зроблені вчинки. Але не забравши з собою ані мікронна мого болю. Болю який тонким лезом розрізає моє серце міліметр за міліметром, вбиваючи останні проблиски спокою. Коли відчай потроху стихає, я намагаюся вдихнути хоча б ковток життя, хочаби декілька молекул твого запаху. Я щосили вибираюcь з цієї павутини, та все даремно, поки в арсеналі мого мозку живуть спогади про тебе... За вікном почався дощ, синхронно з ним в моїх венах протікає цей болісний відблиск минулого, де ще нестерпне вчора, було чарівним сьогодні. Може ця злива змиє з мого тіла твої дотики залишивши тільки аромат, так твій запах, запах грози, з ним розпрощатися я ніколи не зможу...Злива по трохи всчухає, вечоріє може я засну...засну.
