Я Ходасевича читаю,
Вслухаюсь в глибину порад,
На них вірші свої рівняю,
Хоч з ним не смію стати в ряд.
«Весенний лепет не разнежит
Сурово стиснутых стихов», –
В моїх віршах лиш ржавий скрегіт
Пісень нічних дозорців-сов.
«Смотрю в окно – и презираю.
Смотрю в себя – презрен я сам».
Все перечитую, читаю
І думаю: що ж я віддам?
«Во мне конец, во мне начало.
Мной совершенное так мало!»
Я заздрю потайки йому,
Поету Ходасевичу!
Прийдешнє згодом покоління
Можливо, щось знайде й в мені,
Можливо, і мої творіння
Комусь потрібні. Певно, ні…
Владислав Ходасевич. Стихотворения. Библиотека ХХ век: поэт и время, вып.17