Сильна і впевнена у собі пані, за п’ять хвилин – виконавчий директор фірми; завжди зібрана й стримана – такою вона була вдень. Але увечері, повертаючись у просторе порожнє помешкання і залишаючись сам на сам із радіоприймачем, вона ставала тим, ким була насправді: самотньою, нікому не потрібною жінкою, і маленька злякана дівчинка вкотре прокидалася у ній.
Вона вмикала все світло у квартирі, готувала каву, залазила з ногами у великий м’який фотель і намагалася не думати про завтра, бо знала, що воно буде як дві краплі води подібне на сьогодні.
Час од часу їй снилися Його очі – красиві карі очі, на дні яких світилися веселі теплі іскринки, - але надходив ранок, і вони зникали у тумані. Наставало завтра, приходу якого вона боялася і одночасно палко чекала, бо робочі клопоти до вечора відганяли липку самотність, що чіплялася за серце, немов павутиння.
Але чому вона працювала так затято, частенько затримуючись на роботі допізна? Чому не хотіла повертатися додому увечері? Тому, що там ніхто не чекав її? Так.
Однак було щось іще, в чому вона не наважилася б зізнатися навіть сама собі: якби зазирнула у свою душу до найдальших, найглибших куточків – побачила б, що там нічого немає. Лише порожнеча. Чи не тому й залишалася самотньою, нікому не цікавою?
Вона не мала якихось особливих талантів; не мала захоплення, яким би могла заповнювати вільний час (тому й намагалася, аби його було поменше); не знала, чому можна себе присвятити… Через те й занурювалася так завзято у свою роботу – аби створити ілюзію потрібності власного існування, переконати у першу чергу себе, що вона робить щось корисне. Що життя її не минає даремно. А престижна робота, чудесне помешкання, дорогі речі – хіба не є доказом цього? Доказом того, що вона таки досягла успіху?
Певна річ, що вона думала саме так; була просто переконана в цьому. Однак чи світ помітив би, якби її раптом не стало
А бідний художник, що тулиться у крихітній кімнатці і частенько не має, за що пообідати, - щасливіший од неї, бо знає, для чого існує. Бо світ існує завдяки таким, як він. Хай навіть суспільство – як і вона – вважають його життя мізерним.
2010-01-09/2010-10-22
певно, вода має тримати човен. (хоча може і потопити). земля має тримати гори - хоча теж може їх потрясти і розламати. яблуня в саду має прингсити плід свій, хоча і тінь від неї - люба і Бажана.
так і з жінкою, будь-якою жінкою: чи не краще всіх кар\єр світу, не важливіше - гарна сім\я, щастя та затишок в ній, любий чоловік та бажані діти, радість від родинних стосунків, любов і турбота?
ну заробила ти машину мерседес. - а у сусідки вже ауді! а ти - Вольво! а у сусідки вже Майбах! і що? - чи по камінцям поміряєтесь? по лянцюжкам?...
банальні речі ми говоримо, але ж, Анно, саме так банально жінки ці долі свої і ламали. ось моя колишня кохана - пішла на пенсію з такої поважнох посади, при такому чині!! (вони у сорок п/ять виходять у прокуратурі). і що? - ні сім\ї, ні дітей, навіть прийомних, ні кохання справжнього, ні поваги, бо стільки ради кар\єри треба було ...
та ну їх! - хоч навкруг мене так багато таких ...
Анно Доміні відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глас вопіющєго... Тут я з вами, пане Касьяне, цілком згодна (чи не вперше - ви ж так хотіли, щоб я з вами нарешті погодилася ) - сім"я краща за будь-які кар"єри. Але свого розуму нікому не вкладеш. Взагалі, тема ця теж не така проста, але я зараз надто сонна, щоб докладніше розводитися може, колись, при нагоді... По-моєму, порівнЯнним із сім"єю є тільки Вузький Шлях, але то - далеко не для кожної. Зрештою, вони й не суперечать одне одному: можна спочатку сім"ю, а потім - в монастир...
і це у вас портретично вийшло, я можу зі стовідсотковою точністю підписатися їх приізвищами тут, дуже вдалих-наполегливих-успішних-самотніх... і буде тут прізвищ - ...
Анно Доміні відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ага, бо такий варіант розвитку подій куди більше до реальності наближений. За корейця заміж ніхто не захоче, бува? (Ну, якщо в межах до 35 років панянки.) Хоча, якщо вони наполегливо-успішні, то можуть і не вжитися. Не всяка наполеглива змириться з тим, що краще не кар"єру робити, а сім"ю глядіти.
А бідний художник, що тулиться у крихітній кімнатці і частенько не має, за що пообідати
...если пойти ещё дальше... То нищий философ/художник - много амбициозней и хочет гораздо больше, чем любой финансист (возьмём среднего/обычного). Первый жаждет вечности, а вторые - выжать очередной день.
Анно Доміні відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Усяка нормальна людина повинна прагнути вічності, хіба ні? А жити просто шлунком - це вже по-тваринному...
Дякую