Сильна і впевнена у собі пані, за п’ять хвилин – виконавчий директор фірми; завжди зібрана й стримана – такою вона була вдень. Але увечері, повертаючись у просторе порожнє помешкання і залишаючись сам-на-сам із радіоприймачем, вона перетворювалась на самотню, нікому не потрібну жінку, і маленька злякана дівчинка вкотре прокидалася у ній.
Вона вмикала все світло у квартирі, готувала каву, залазила з ногами у великий м’який фотель і намагалася не думати про завтра, бо знала, що воно буде як дві краплі води подібне на сьогодні.
Час від часу вона бачила Його очі – красиві карі очі, на дні яких світилися веселі теплі іскринки, - але приходив ранок, і вони зникали у тумані. Наставало завтра, приходу якого вона боялася і одночасно хотіла, бо воно до вечора відганяло липку самотність, що чіплялася за серце, немов павутиння.
Вона лягала у холодну постіль, закривала очі і мріяла під приємний хрипкуватий голос нічного діджея, і засинала так – з увімкненим світлом і радіоприймачем. Увімкнене світло створювало ілюзію, що от-от прийде Він – о десятій чи о-пів на дванадцяту, треба лише трішки почекати. І вона чекала, але Він, звичайно, не приходив.
Вона думала – навіщо живе? Чому досі самотня? Навіщо потрібне це велике помешкання, якщо в ньому завжди порожньо і сумно, і потрібно вмикати усе світло, аби створити ілюзію, що ти не одна? Чому досі немає того, хто зігрів би її теплом своєї душі? І чому усі навколо думають, що вона страшенно щаслива, бо багато заробляє і може дозволити собі купити все, що завгодно? Ні, не усе – кохання, мир у серці неможливо купити і за усі гроші світу…
Залишалось лише чекати і вірити, що Господь не залишить її. І вона чекала і вірила. І одного дня таки зустріла Його. Вона одразу впізнала його карі очі з теплими веселими іскринками і зрозуміла, що більше не потрібно буде вмикати усе світло у квартирі і боятися приходу ночі. Вона не була більше самотньою. Але то вже інша історія…
19-06-2003
вас би, Анночко, у казкарі долі до кожного. навіть до мене - на скільки суму у очах і в світі поменшало би! ех, і чому добрі люди не керують долями та справами цього світу?..
порадію хоч за одну конкретно взято жінку, за одне втішене долею серце!
(а моїм знайомим серцям пощастило куди менше! правда, вони самі в те нещастя своє проокладали стежки...)
Анно Доміні відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ну, сама я в такий варіант розвитку подій мало вірю - сказано ж: наївно-романтичний Це, швидше, такий собі камінчик в город різних сопливо-казкових жіночих історій.