Мій розум каже: вже забудь!
Пожартувала доля й годі,
Тепер все буде як-небудь,
Вже й час минув відтоді.
Він хай живе собі щаливо
І най задумане здійснить,
Та в тихий вечір він, можливо,
Мене згадає хоч на мить.
Ні докору, ні злого слова
Не почуєш від мене повік,
Та є прохання, чи ж умова,
Будь саме той чоловік.
Для іншої, як не для мене
Стань сталевим стрижнем у хребті,
Та збережи те сокровенне,
Що так цінуєш у житті.
