Сесія здана. Проблеми закінчились. Можна й відпочити.
Новий Рік приближався, залишилось рівно 11 годин 53 хвилини до нього.
Це перший раз, коли Віра зустрічала Новий рік не вдома, не в колі сім'ї. Та яке там вже коло: батька нема, а бути вдома і бачити його пусте крісло вона ще не змогла б. Того з задоволення погодилась на пропозицію Маньки зустріти його разом. Вони зняли квартиру, закупили продуктів і почали готуватись. Як на диво, людей повинно бути мало. Лиш Манька, Ігор, Віра, новий хлопець Маньки(міліонна спроба), і ще одногрупниця Віри, Софія. Все як завжди: багато алкогою та музики. Новий Рік для віри завжди був чимось особливим: мамин лимонний пиріг, брат гасав по дому, як навіжений в пошуках подарунків, тато та його веселі історії. Ідеально. Так хотілось через декілька років це відтворити. Так поки що лиш мрії, мрії. Приготування йшли "повним ходом". Замість брата тут був Ігор. Він як скажений бігав по хаті і шукав свій подарунок. Та Віра чудово його заховала. Там були і мати і крики, та нічого не допомагало. Дівчина була не вблаганна. Лунав новий альбом O.Torvalda (це вибір Маньки). Так вони провели останні години 2011. І тут до Віри доходить, що варто було б позвонити додому. Хоч привітати маму. Та взявши телефон, вона побачила, що в неї пропущені. Номер незнайомий. Дивно. Хто б це міг бути? І тут телефон, ніби даючи відповідь, звонить ще раз.
- Ало.
- Ало. Привіт. З наступаючим. Ти куди свій телефон засунула? Я вже думав, не встигну. - на іншому кінці звучав голос Назара.
У дівчини відібрало мову. Кого-кого, а його вона почути не сподівалась.
- Ей, ти мене взагалі чуєш???
- Так, так, чую. І тебе з наступаючим.
- Тільки не кажи, що ти зараз вдома, в піжамі їж мандаринки. Скажи, що ти залишилась тут. - в його голосі чулись нотки надії.
- Я в піжамі і їм манаринки, але я не вдома, залишилась тут.
- Ох, та це ж афігенно. Значить ти зустрінеш його зі мною.
- Кого зустріну? - здивувалась Віра.
- Ну ти даєш, НР, кого ж іще.
- З тобою? З якого дива?
- Нормально? То ти не хочеш? Та все, я образився. - з саркастичною посмішкою прошипів у рубку Назік.
- Та ні, та я не знаю. - розгубилась. - Я зі своїми зустрічаю. Ми вже домовились, квартиру зняли, я не можу... - почала виправдовуватись, сама не розуміючи нащо.
- Мда...тоді так. Нічого не знаю, але в пів 2 чекаю тебе в центрі під ялинкою. Відмов не приймаю. І без запізнень, а то сьогодні холодно. - і в трубці почулись гудки.
Та що він собі дозволяє? Хто він взагалі такий? Чого це я маю через нього хвилюватись, кидати своїх друзів і бігти не зрозуміло куди? Та потім злість перетворилась в радість і Віра вигадувала причини, які вона назве друзям, щоб втекти.
- 10,9,8,7...3,2,1! З Новим Роком! Юхууууууууу. - шампанське лилось по всій квартирі, стінах і присутніх. От і зустріли. Звичайно міліон фотографій, танці і таке інше. На щастя, через годинку всі вирішили піти подивитись на головну ялинку міста. Це був її шанс. В натовпі можна загубитись, не треба нічого вигадувати. Вийшовши на вулицю, Віра відчула, про що говорив Назар. Надворі було холодно, можна сказати, занадто холодно, йшов сніг, слизько. Справжня зима.
ID:
538868
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.11.2014 00:23:11
© дата внесення змiн: 22.01.2016 23:32:23
автор: Finding Myself
Вкажіть причину вашої скарги
|
