|
Вранці, як тільки прокинулася чи може кількома хвилинами пізніше, вона виявила, що їй зовсім не до снаги робити що-небудь сьогодні. З плином людей, які проходили повз, з плином років, що то додавали їй віру, то забирали назад сили, вона перестала вірити в казку чи швидше в чудо, що так було їй необхідне. Вона давала відсіч всім сумнівам і відчувала себе переможницею в поєдинку з життям, а згодом опускала руки додолу і вся її наснага тікала геть.
А того ранку, кілька років тому, вона не знала, що її чекало ввечері. Невідомість? Та ні, якраз все навпаки: вона знала напевно, що сталося, от тільки ще не йняла цьому віри. Бо вона була безстрашною. Але чомусь всередині була величезна дірка.
Щоранку вона вставала після того ранку, який подарував їй філософію життя: не будь певний про будь-що на цьому світі білому. І те, що здається таким далеким чи нереальним, обов'язково достигне і тебе. Обов'язково. Вона вставала, щоб заповнити ту дірку: посміхалася, мріяла, дружила і закохувалася, ображалася, замикалася в собі, але не... плакала. Майже. Лише через дрібниці. Але жодного разу не через те, що сталося того ранку.
А життя продовжувало нагромаджувати її своєї філософією: всім байдужі твої негаразди, і радість теж. Всім-всім байдужі, чесно. Бути сильною - це бути замкненою в собі і бути товариською водночас. Вона мала бути сильною, щоб заповнити ту дірку.
Життя казало їй: тобі не вадило б навчитися любити. Не закохуватися, а любити. Нехай та любов буде карликова, нехай строката, але щоб це була любов. Нехай любов з маленької літери, але любов чесна. Ти, проте, можеш знавісніти від того, як це важко, а насправді... Насправді, це навіть простіше, ніж закохуватися. Ось побачиш.
А вона продовжувала прокидатися кожного ранку після того ранку і не плакати. Зовсім-зовсім. Вона чепурилася кожного разу перед тим, як пройти повз людей, щоб вони теж її запам'ятали і щоб згадували, коли відчують, що нікому не потібні ні вони, ні їхні справи. Це ж філософія життя.
Вона хотіла, щоб ті, хто насміхався з неї, кусали лікті. І навіть якщо вона не переможе, то щонайменше вона боролася. І хоча важливо, що подумають інші, вона навчилася дивитися на них згірдливо, але в душі збереглося потурання, яке загадковим чином опинилося в ній. Схоже, це було ще до того ранку. Бо життя наділило її ще однією своєю філософією: бути байдужим до себе - злочин проти себе. Бути байдужим до людей, які проходять повз, - мистецтво. Це життя зробило її талановитою. А той ранок був лише пунктом відправлення.
ID:
538317
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.11.2014 18:51:33
© дата внесення змiн: 20.11.2014 19:20:04
автор: Doll
Вкажіть причину вашої скарги
|
