|
Автор:
Прошу вас уяву мати,
ніби входимо до хати,
Тихо прочиняєм двері...
Українськая вечеря...
Чоловік і жіночка,
біла скатертиночка.
На столі, як хтось сказав –
те, що Бог у дім послав.
Мабуть добрим був той Бог,
бо чуємо діалог.
– Любчику, мій любчику,
наллю тобі супчику
у глибоку тарілочку,
поставлю горілочку,
дам тобі чарочку,
на закуску огірочків парочку.
Поріжу цибулинку,
щоб пустив сльозинку.
Маю для тебе кра́шанки,
розносоли-квашанки,
поросятко смажене,
ще й молочко пряжене,
сметанки відерце́,
свіженькеє сальце.
Ось поріжу сало,
та не кажи, що мало.
А я цілий день у русі,
то ж до тебе пригорнуся,
буду пісні співати,
а потім тебе кохати.
.............................
– Милая, моя мила,
ох, ти ж мене накормила!
Похлебтав твого супчику
з глибокої тарілочки,
дербилизнув горілочки
з пляшки без чарочки,
закусив огірочками парочкою.
Похрумав цибулинку,
аж пустив сльозинку.
Ум’яв усі кра́шанки,
розносоли-квашанки.
Подужав поросятко смажене,
випив молочко пряжене.
З’їв сметанки відерце́,
а свіженькеє сальце
очі мої просять,
та я сказав – досить!
Ледве я з-за столу піднявся.
Як я живим зостався?!
Годі кендюх набивати,
годі пісні співати!
Хочеш мене кохати?
Пішли, жіночко, спати…
Автор:
Я сказати маю право:
«Цо занадто, то не здраво!»
ID:
536092
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 10.11.2014 23:09:53
© дата внесення змiн: 18.10.2017 03:03:10
автор: natali.voly
Вкажіть причину вашої скарги
|
