Ніч гойдає мене мов колиска, Місяць світло поклав на плече. Відчуваю його майже близько, Та за мить він від мене втече. Дочекаюсь я теплого ранку, Що зустріне ковтком життя. Промайнуть усі барви світанку – В тому певне, і є сенс буття. Вдень я сонцем гарячим нап΄юся, Ніби квітка в краплинці роси. Із прозорістю неба зіллюся, Та почую птахів голоси. Вечір гріє п΄янким ароматом, Загортає у чари свої. Він дарує пахощі м΄яти, Та чарівний спів солов΄їв. Баклан К.Ю. 9.11.2014©
ID: 535956 Рубрика: Поезія, Філософська лірика дата надходження: 10.11.2014 10:38:08 © дата внесення змiн: 10.12.2014 16:34:07 автор: Аксінія
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie