Мамуничко! Я вже така доросла!
І сплю вже до обіду тільки вдома.
Пробач мене, якщо ображу зо зла,
І що моя провина - твоя втома.
Прости мене за те, що егоїстка,
І що не день, то плачиш через мене.
Що часто я неначе в горлі кістка,
І не ціную я твій двір зелений.
Люблю тебе, твої ласкаві очі
і жарти всі твої такі дотепні.
Зі святом тебе рідна! Дуже хочу,
Щоб біди не були такі нестерпні.
Якби ж могла я дать тобі здоров'я,
Чи так зробить, що ти не турбувалась,
Щоб навкруг тебе не було безодні,
А лиш родинний, дружний, щирий гомін.
Якби ж могла я вислати сусідів,
Може за Київ чи кудись ще далі.
Чи за майстернісмть всіх твоїх обідів
Вручати гранди й золоті медалі.
Якби ж могла я виразить словами,
Як я люблю наш двір і твої квіти.
І чесно, що, як мовиться, між нами,
Для мене честь твої речі носити.
Я знаю, як ти молишся за мене
І зовсім не отримуєш віддачі,
Мої завжди вирішуєш проблеми...
Та я що день стараюсь стати краще!
На жаль, не можу дарувати тобі щастя,
Таке, щоб як з картинки в твоїй мрії,
А лиш цілую з вдячність зап'ястя
І обіцяю виправдать надії!