Удома вбрались в листя клени,
А тут - навиворіт нутро.
Вирують венами шалено
Бездушні потяги метро.
тасує сходи ескалатор,
Авто, мов божевільні, мчать.
Душа - найтонший детонатор -
Не хоче лжекрасу сприймать.
Ця штучність дуже вже незвична:
Немає й клаптика землі...
І натовпу глуха циклічність
Вбирає все людське в мені.
Я розчиняюсь в його расі.
Та чи байдужість, чи мана:
Незатишно залітній птасі,
Бо БАТЬКІВЩИНИ ТУТ НЕМА.
До болю хочеться - шалено -
Крізь кілометри пальм чужих
Притиснутись до того клена,
Що жде мене на вихідних.
