Падав додолу український цвіт,
Зрошував землю кров'ю-росою,
У беззворотній, жахливий політ
Породжений вітром-війною.
Змішалась із цвітом чорна земля,
Здригається і стогне войовниче.
Підбили крила сина-журавля,
Якого вічність в своє лоно кличе.
І стали викорінювати суть,
Яка була закладена в утробі.
Хотіли провестИ в останню путь,
Не написавши й імені на гробі.
Але не знали, що з споконвіків
У муках боротьби наш дух воскрес!
Ми є НЕЗЛАМНИМИ для ворогів,
Нас цвіт оберігає із небес!
