Якби були б ми чимось з того світу,
То я би уособлювала ніч -
Вічно живу, таємним оповиту,
Що з острахом блукає пліч-о-пліч.
Я б у обійми темні все забрала,
Окутуючи мороком людей.
Чужі серця я б безсоромно крала -
Найбажаніша ніч серед ночей!
Але вона ж підходить до кінця,
Бо світло забирає її смуток.
Торкаючись так ніжно до лиця,
Приносячи обійми їй в здобуток.
На зміну ночі, день ясний приходить,
Що зорі укриває небесами.
Й свою кохану в забуття заводить,
Умиту одинокими сльозами.
Розсіюючи темряву цілунком,
Світанок ясним сонцем постає.
Він темній ночі чудиться дарунком,
Коли її коханий поряд є.
Схід сонця- то сплетіння дня і ночі,
Немов вони займаються коханням.
Закривши ніжко, темні свої очі,
Ніч піддається всім своїм бажанням.
Тож, як були б ми чимось з світу того,
Ти був би ясним днем, на зміну ночі.
А захід сонця був би кращий всього,
Щоб закохаитись в твої сірі очі.
