як жаль вмирати з середини,
як тісно у своїх думках
коли чекаєш вже незгоди,
ти мріями тиняєшся в світах.
душа не схаменулась із роками
психізм зламав усе живе
ти незглибинно дорікаєш, марно...
твоя душа давно згаса.
і ціль тріщить, тонка віщиця,
хрупкі мої слова втікли.
віконце світить - все як треба
та тут уже й тебе нема
сарказм тих шуток, злі іскринки
твій погляд мовчки убива
і пофігізм тих діл даремних
вдаряє сильно і туди де треба
ти не здавався надто довго,
ти закликав всі сили й лиш добра
і прилетіли ті лелеки,
але сусідського крильця
тут заздрість не спасає, що ти!
тут сильний біль тебе зжира,
а жалість як маленька туга
згасає у твоїх руках.
ти любиш ніч, і дощик теплий,
ти йшов вперед до перемог
ти майже здався, ти лелека,
що не злетівши упада.