Під зорями Вона з’явилась непомітно.
Лиш ліс відчув за подихом вітрів.
Замріяну й сумну зустрів привітно,
туманом вкрив та втомлену зігрів.
Відчув, бо так чекав на осінь.
І зморений від млосного комфорту літа,-
Розкинув килим з листя вже вдосвіта.
Натхненний віття схвальних шепотінь.
Вона ж дівиця норовлива і вразлива,
така ж мінлива як саме життя.
Накриє спраглу землю злива -
До серця проникає сум’яття.
А сонце викличе з за хмар,
Навколо тиша – ні шелесть.
Душа співає від казкових чар,
Небачених життєвих перехресть.
Чому ж люблю тебе я осінь чарівлива?
Відчую лиш з тобою сенс життя.
Туманом тиша оповита,-
Приносить радість спокою й буття.
́
