З-поза туману — інший берег.
Спасіння, так?! А, може, ні?!
Бо ноженята — дике мерво,
Все поглинаються в імлі…
І ловить вітер одежина,
Така пропахла сирим світом,
Де кожен шлях — то є стежина
З дитячим сміхом — мертвим цвітом.
Все знають подихи, дерева,
Куди малечі шлях лежить,
Але не час ще — ще не треба.
Нехай посне, хоча би мить.
Най бачить сон, де жваві танці,
Де шумно й дітно звідусіль.
А смерть ще гляне й прийде вранці
І знов закличе заметіль.
Замерзнуть щоки, змерзнуть руки.
Заклякне тіло. Темінь. Жах.
В моменті тім чекають муки,
Але в дитяти зник вже страх!
І серце, сиплючись як прах,
Роздасться гулом по лугах.