Між мною і тобою – цегляна стіна.
Її вже не зруйнують ні дії, ні слова.
Між мною і тобою – прірва вже така,
Що й думати несила, це тільки біль впуска.
Стіну ту цегляную ми збудували вдвох.
Тягар душі одвічний хтось розділив на двох.
Так, певно, провістили мойри, доль богині,
Які сплітають змалку нить життя людині.
Цеглинка за цеглинкою складали ми стіну
І помилку при цьому зробили не одну.
І не помітили, як мур постав між нами,
Хоча ще вчора з’єднані були серцями.
Тепер я плачу, бо немає більш між нами
Того зв’язку, що був колись міцний, мов камінь.
А ти мій плач вже, мабуть, не почуєш більше,
Бо та стіна – вона від довгої розлуки гірше.