1.
Було це в тi часи, коли на землi не минало й дня без чудес. Посеред полiських нетрiв доживав вiку старий-престарий волхв. I зростала бiля нього юна красуня Всеслава. Запримiтив Всеславу злий чаклун i забажав викрасти дiвчину. Перевтiлившися він у велетенського павука і розставив свої тенета на Всеславиних стежках-дорогах. Йшла якось дiвчина до озера зiлля-латаття збирати i потрапила у ті тенета. Накинувся чаклун павуком на свою жертву, став руки, ноги їй в’язати. Б’ється Всеслава у павутинні, на помiч кличе.
У той час до Полiського краю приблукав юний витязь князь Святозар. Кинувся вiн павука бороти, красну дiвчину з ворожих тенет визволяти. Метнув списа гострого i павука наскрiзь проколов. А злий чаклун тут же в оленя перевтiлився i помчав у зеленi хащi. Кинув юний витязь аркана i заарканив оленя. Та злий чаклун у яструба перевтiлився i злетiв у небо. Натягнув витязь лука i випустив стрiлу у птаха. Упав той у глибоке озеро i перевтiлився в щуку.
Пiд’їхав князь до озера, а злий чаклун переплив озеро i на протилежний берег вийшов маленьким горбатим дiдком з довгою-предовгою бородою. Повернувся обличчям до витязя i зловісно засмiявся:
– Ха-ха-ха-ха!
Та таким гучним смiхом, що в лiсi аж вiтер звiявся. А далі чаклун у вовкулака перевтiлився та й гайнув у лiсовi нетрi.
– Тепер бiди вiд нього не оббирешся, князю, – мовила Всеслава, – злий чаклун надармо не сміється.
2.
Повiнчався Святозар із Всеславою i повiз її у хороми княжi. Але недовго юною красунею втiшався.
Злий чаклун вовкулакою у Дике Поле помчав, там лазутчиком прикинувся i намовив кагана Хазара слати вiйсько Україну воювати.
Налетiли хазари на край український. I потекла кров рiками, сльози морями розпливлися. Впала порубаною княжа дружина, а князь у полон потрапив. І повели-поволокли його хазари у Дике Поле. Там перед очi свого кагана Хазара поставили. I мовить той Святозару:
– Прийми мою вiру i я вiдпущу тебе у країну твою княжити.
Святозар таку вiдповiдь дає:
– Твого бога, Хазаре, я не вiдаю. Перун споконвiкiв моїм предкам служив. I я йому вiрний.
– Пiди i пiзнай мого бога, – велить Хазар.
Всемогутній каган дозволив Святозару коня вибрати i ним по всiй хазарськiй країнi роз’їжджати. А щоби князь не втiк бува, приставив до нього двох воїв.
Роз’їжджає Святозар степами, до життя хазар придивляється та шляхи для втечi вивiдує.
3.
Всеславу ярмо поминуло. Але залишившись одинокою на руїнах княжого замку, подалася вона у краї свого прадiда, старого волхва. Iде лiсом i гiркi сльози ллє. Тут злий чаклун з’явився княгинi дорогу заступив.
Згадала Всеслава слова свого прадiда, що перехитрити злого чаклуна може той, хто бодай однiєю волосиною з його бороди володiє. I впала княгиня навколiшки перед злим чаклуном та стала благати, щоб повернув їй супруга Святозара. Краснi слова мовить, гiркi сльози проливає, а про те намотує на палець волосину з бороди злого чаклуна. Вислуховує чаклун Всеславу та смiється-регоче, аж ногами притупцьовує. А Всеслава тим часом i висмикнула ту волосину.
Натiшився злий чаклун словами Всеслави, в сову перевтiлився i полетiв у хащi.
Повернулася Всеслава до свого прадiда i принесла волосину з бороди злого чаклуна. Став старий волхв духiв скликати, а Всеслава їх помочi просити. I просить вона вiтра буйного...
4.
Їде Святозар степом, довколи озирає, а думками до отчого дому лине та Всеславою печеться. Тут чорна хмара небо вкрила, громами-блискавицями вдарила. I вразило небо на смерть одного стражника-хазарина. Взяв князь меч покiйника i вступив у бiй з другим хазарином-стражником. Не розучився князь зброю в руках тримати, перемiг хазарина i в рiднi краї подався.
Довiдався каган Хазарин про князеву втечу, коня осiдлав, своє вiйсько зiбрав i в погоню кинувся.
Три днi i три ночi їхав Святозар диким степом i хвилечки не вiдпочиваючи. На четвертий день пiд ним кiнь упав. Прилiг князь над Днiпровими кручами i мiцним сном заснув. Прокинувся i чує: земля гуде, конi iржуть. I бачить на горизонтi вiйсько незчисленне. Ось-ось до рук злому Хазарину потрапить.
5.
Всеслава у цей час у Днiпра помочi просить…
6.
Розстелив Днiпро Славутич тумани берегами, князя вiд хазарських очей заховав. Святозар тим часом другого коня осiдлав, рiку переплив i знову степом до рiдних країв подався.
Ще три днi i три ночi пробув князь у дорозi, й хвилечки не вiдпочиваючи. Та тут i другий кiнь упав. Прилiг Святозар вiдпочити i мiцно заснув.
А хазари переправи навели i знову у погоню вирушили. Прокинувся князь i чує земля гуде, конi iржуть. Та знову бачить на горизонтi вiйсько незчисленне. Ось-ось i до рук злому Хазарину потрапить.
7.
А Всеслава у цей час матiнку природу благає...
8.
І вирiс серед степу лiс із деревами велетенськими, досi на землi небаченими.
Хазари, бiди не вiдаючи, не зупиняються. Лiс кликами перегородили та погоню продовжують. Але недовго добром їм велося. Почали дерева коням ноги обплутувати, за вершникiв чiплятися та на землю стягувати. Оголили хазари свої мечi гострi, стали дерева сiкти та все далi в глиб лiсу пробиратися. Але й на цей раз небагато проїхали, як потрапили пiд дерева з велетенськими листками. Тi листки до землi хиляться та вершникiв разом з кiньми накривають, а потiм у мiшки згортаються i знову вверх пiднiмаються. Чимало так хазар погубили. Тим часом уцiлiлi вершники в’їхали мiж дерева з шипами гострими. Шипи на воїв нахиляються i наскрiзь проколюють. I ще чимало хазар загинуло. А тi, що живими лишилися, потрапили мiж дерева з листками липкими. Хто листка доторкнеться, тут же й прилипне до нього. За якийсь час листки з тiла воду висмоктують, однi костi в почорнiлій шкiрі на землю падають. Вже мало що й залишилося хазар, а бiди їх ще не закiнчилися. В’їхали вони пiд дерева, з яких капає сік і шкiру до кiсток обпiкає. Люди звiриними голосами кричать, конi скаженiють та назад повертають. Але не можуть утекти хазари, бо знову у старi бiди потрапляють.
9.
Послужила природа князю i тут же дерева-людоїди у звичайнiсiнькi трави перетворила.
А Святозар тим часом без пригод додому повернувся. Там про долю Всеслави довiдався i знову подався у полiськi дебрi, щоб дружину у княж-град привезти.
10.
Став якось злий чаклун у бородi волосини раховувати. Тридцять сьомий раз перераховує, а все однiєї не дораховується. I здогадався, що то Всеслава її висмикнула.
Перевтілився злий чаклун у гадюку i до хатини старого волхва підповз. Бiля порога став дочiкуватися нагоди до хати вповзти, Всеславу та старого волхва вжалити та свою волосину вiднайти i в бороду повернути.
На той час Святозар на конi пiд’їхав. Не вiдав кiнь, що то злий чаклун у гадюку перевтiлився, наступив своїм копитом на голову та тут же й вщент розчавив. В останню мить злий чаклун надумав знову собою стати, але було запiзно. Тiльки борода землею постелилася. Та нiкого вона вже не злякала.
Забрав Святозар Всеславу у свої хороми, i знову зажили вони, як i належить князю та княгинi.
ID:
527064
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 01.10.2014 06:14:24
© дата внесення змiн: 16.02.2017 10:35:34
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|
