Статечний сивочолий чоловік
сидів незрушно за столом письмовим.
Суворий погляд
з-попід зщулених повік
лиш зрідка блискав,
але жодним словом
не видав він ні страху, ні журби,
не відповів співбесіднику грубо;
лиш пальцями нехитрий марш відбив,
насупив брови,
стиснув міцно зуби.
Тремтять долоні, вилиці болять...
Паперу аркуш серце рве без жалю;
у відступах,
між літер,
на полях
жорстка пересторога та зухвалість.
Старий мовчав.
На стінах і вгорі
у світлі тьмяному хитались тіні –
філософи,
поети
та царі,
герої всіх часів
країни:
і Леонід і Афанасій Дяк,
і Велізарій, й патріарх Григорій.
Поразок честь і біль тяжких звитяг
в гірських проходах і в бурхливім морі
гудуть сьогодні в серці, наче дзвін.
Чекають Крит, Фессалія, Яніна –
що обереш:
обов’язок в крові
чи гідність принесеш, немов данину?
І він промовив:
"Отже, це війна!"
Улещував посланник,
зблідлий трохи:
"Потрібна тільки поступка одна..." –
на двері жест,
холодне слово "Oxi!"
Осінній сірий ранок у вікні...
По древніх вулицях
із відусюди
по одному й колонами йшли люди
з єдиним, непохитним гаслом "Ні!"
(початок вересня 2014)
неожиданно интересно для меня,. приходя к новым(для меня) авторам я уже ничего хорошего не жду, к сожалению, и всегда приятно, когда твой пессимизм оказывается неоправданным, что к сожалению бывает не часто. желаю Вам вдохновения.
Ігор Бринцев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо. Взаимно. Обязательно просмотрю Вашу страничку.
Дякую щиро!!! 
( ...сама забула 
...) 
как неожиданно и интересно.
