Було це давним-давно, а може, i ще давнiше. В тi часи син коваля неодмiнно ставав ковалем. А звали сина того коваля Назаром. Коли народився Назар, зачарувала його баба-чародiйка вiд насильницької смертi. А коли трапиться бiда, то зняти тi чари зможе лише королева, яка назве його нареченим. I таким вже майстром був Назар, що слава про нього по всьому королівствi розійшлася.
Король того королiвства, де жив син коваля Назар, мав двох синiв. Старший з них дуже хотiв бути королем i знав, що пiсля смертi батька буде ним. А молодший ще бiльше хотiв бути королем, але знав, що й пiсля смертi батька, на королівський трон не зійде. Тому й надумав оженитися на юнiй королевi з сусiдсього королiвства. І поїхав свататися. Побачила королева того королевича i таким вiн їй бридким видався, що й дивитися на нього не захотіла. Але не гоже було сваритися її маленькому королiвству з сильним сусiдом. Тому й дала свою згоду вийти замiж за бридкого королевича, та лише пiсля того, як вiн принесе їй на заручини сережки, та такi, щоб на срiбних волосинках золотi блошки були пiдвiшанi, i щоб тi блошки були величиною звичайнiсiнької блохи.
Не роздумував королевич, що діяти, а прямісінько до Назара поскакав, i повелiв йому сережки викувати. А напослідок пообiцяв Назара озолотити. Молодий коваль тут же за роботу взявся.
Не багато часу промайнуло, як сережки були готовi. Приїхав королевич знову до Назара, викуванi ним сережки забрав, а хлопцеві голову вiдрубав. Упав Назар на землю, але не помер, а перевтiлився в мурашину. Та того королевич не помiтив, бо надто вже поспiшав своїм подарунком королеву потішити.
Та не так вийшло як гадалося. Побачивши сережки, коолева було чуть не зомліла. Але не тому, що сережки були поганими, а що доведеться їй за бридкого королевича замiж виходити. Та прийшовши до тями, подумала і ще одне бажання загадала:
– Вийду я за тебе замiж, – каже, – але до весiлля нехай твої майстри пiдкують золотi блошки, що на сережках, срiбними пiдкiвками та прикують тi пiдкiвки дiамантовими цвяшками.
Їде королевич додому, журиться та каїться, що Назару голову зрубав. Коли додому вернувся, велiв усiх ковалiв до королiвського двору скликати. А коли ті зiбралися, став їм свою причину розказувати. Вислухали ковалi королевича й кажуть:
– Один у твоєму королiвствi коваль був, котрий зумiв такi сережки викувати, але пiдкувати їх i вiн, напевне, не змiг би. В цiлому свiтi таких майстрiв не знайти. Про них хiба в казках казано.
Знову їде королевич до сусiдського королiвство, а там i мовить королевi:
– Таких майстрiв, щоб зумiли блошок пiдкувати, у королiвствi мого батька немає. I в цiлому свiтi їх не знайти.
– Що ж, – вiдповiдає на те королева, – якщо ти правду кажеш, то бути менi твоєю жоною. Але якщо такий майстер у моїй країнi знайдеться, тодi йому i мужем моїм бути.
Смiється на ту мову королевич i говорить:
– У твоєму королiвствi не знайдеться й коваля, щоб такi сережки викував.
Промовчала королева, та тут же гiнцiв по всiй країнi розiслала й велiла їм розшукати такого коваля, який би зумiв золотих блошок срiбними пiдкiвками пiдкувати та набити тi пiдкiвки дiамантовими цвяшками.
Батько Назара, як почув, що королевич велiв ковалям до королiвського двору збиратися, побоюючись нового лиха, тут же навантажив своє ковальське добро на воза i в сусiдське королiвство подався.
Поселився коваль з зачарованим сином-мурахою у найближчому вiд кордону селi. Там кузню облаштував i став своїм ремеслом людям допомагати. Приїхав гiнець вiд королеви i в село, у якому старий коваль із зачарованим сином поселився. Зайшов у кузню i свою причину розказав.
– Нi, – мовить на те коваль, – до такої справи я не пригiдний.
Вийшов гiнець засмученим, бо на це село останню надiю мав. Та мову гiнця Назар чув. I став казати:
– Згоджуйся, батьку, королеви прохання виповнити. А за роботу не печися, бо що несила зробити людинi, те пiд силу мурашинi.
Вибiг коваль з кузнi, покликав гiнця, котрий вже в дорогу вирядився, та й каже йому:
– Привозь сережки. Може, я таки зумiю пiдкувати блiшок, як того велить королева.
Зраділий гiнець з втiшною вiсткою до королеви помчав й повідав їй, що коваль той старий удiвець.
– Слова свого здержу, – вiдповiла на те королева. – Краще мужем мати старого коваля, нiж бридкого королевича.
Пiсля цих слiв королева передала гiнцевi сережки i велiла, аби пiдкованих блiшок сам коваль привiз. За тим i карету вислала.
Взявся Назар до роботи – i за одну нiч обох блошок пiдкував.
Привезли коваля у королiвськi палаци й тут же королеві представили. Низько вклонився коваль правительниці й вручив сережки з золотими блошками зi срiбними пiдкiвками, набитими дiамантовими цвяшками.
Поглянула на ту роботу королева й мовила:
– Бути, тобi, ковалю, моїм мужем. Бути тобi королем мого королiвства.
А коваль відповідає:
– Твоя воля, королево, виповнена, але не моя в тому заслуга, а мого сина. Назви його своїм нареченим – i вiн тут же перед тобою стане.
Вийшла королева у двiр, де людей видимо-невидимо зiбралося, щоб свого майбутнього короля побачити, i мовила:
– Назарiю, з цiєї митi нарікаю тебе моїм нареченим.
Поклав коваль на долоню королеви мурашину і та враз у красного легiня перевтiлилася.
Невдовзi весiлля зiграли. Пiсля весiлля коваль Назар королем став. А королевича з сусiднього королiвства злоба та заздрощi швидко у могилу звели.
А ще з тих пір працьовитих лісових мурах ковалями називають.
ID:
525689
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 25.09.2014 06:07:33
© дата внесення змiн: 16.02.2017 10:49:39
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|