Десь в повітрі, між дахами,
Над старими поверхами,
Там, де газ летить з машин,
Поселився Світ Картин.
Як крізь нього хто проходить,
Потім довго ще городить
Щось дурне про ту красу,
Що у світ митці несуть.
А несуть її в кишенях,
Бо краси там, певно, жменя.
І краса є дивна та -
Має інколи хвоста.
Та не бійтесь, любі друзі.
Не страшний він – світ ілюзій.
Може, трішечки дурний,
А проте він немалий.
Як заходиш в перший раз –
Трохи дивно - повно ваз…
А удруге - вже свояк
Ти серед каляк-маляк.
Втретє вступиш – ти є вже
Профес́ор, чийсь протеже.
А в четвертий, п’ятий раз
Ти – володар серед ваз.
Далі мчатимеш в глибини
Швидко, далі щохвилини,
Поки не зіб’єш чоло
Об тверде таке табло.
По табло летить яскрава
Стрічка слів, така вся брава:
«Просинайтесь, пане мрійник.
Це дзвенить Вам Ваш будильник.»