Минулися суворі зими.
Розбещена теплом земля
До спротиву не мала сили,
Безпомічна, мов немовля.
Так думав я, на кшталт амебі
Під сонцем лежачи в воді,
І, придивляючись, у небі
Шукав намети снігові.
То був обман: білясті хмари,
Гуртуючись в гірську гряду,
Від сонця землю закривали
І танули, як на біду.
Вона ж від пестощів згорала:
Пожухли трави, ліс посох,
Вже невдоволено стогнала,
Відчувши зрадницький підкоп.
І, дивлячись у вись небесну,
Просила хмари дощові
Обмити біль її тілесну,
Дощі наслати проливні.
І вмить десь блиснуло, навколо
Загуркотіло, загуло.
Земля шептала, що ніколи
Так благодатно не було.