Про втрачене, поему не напишуть.
Його піснями, вже не оспівають.
Як той непотріб, десь в душі залишать.
Але уваги більше не звертають.
Буває, в серці щось таки заниє-
Немов би рветься, замкнене, на волю.
Та разом з ним, ховаючи надії,
Людина вберегла себе від болю.
Що втрачене- не можна воскресити,
Як не під силу й повністю забути.
Воно є тим, що звикли ми хотіти,
Та, так і не змогли, його здобути.
Душа від болю, часом аж німіє,
І лише зі сльозами на очах,
Людина з гіркотою розуміє-
Вона щаслива в втрачених речах.
