- А оце наш Людоїдик чіпляє прапора на найвищу точку села. Сміливий, … - далі йде така фіоритура з непечатних висловів, що жоден папір не витримає.
Компанія на лавочці й біля неї вибухає гучним реготом. По сором’язливій усмішці крізь і справді людоїдську бороду я визначаю бійця, що видерся на церковну баню одної із околиць Донецька й причепив туди наш жовто-блакитний. Тут, в ПС, я бачила багато людей, яким дуже личить їх псевдо, однак Шершень, якого тут всы називають "Батя" - і Людоїд – поза конкурсом. Та, вони взагалі в усьому поза конкурсом. Особливо – по виїздах на передову й по бойових операціях. Команда Шершня – десантура. Їх вирізняють із загальної маси смугасті класичні тільники, наявність цілого арсеналу трофейної зброї (Батя і компанія вгощають друзів набоями, наче насіння насипаючи у жменю), манера поведінки «любимчиків» начальства і матюки, які трохи тихнуть у моїй присутності. А ще Батя любить знімати бойові виходи на свій андроїд. А потім показує відео на базі. І цей «Катрусин кінозал» збирає часом побільше глядачів, ніж наші з Філософом лекції.
Група Шершня «розсікає» на ексклюзивному авто з кулеметом (такий варіант тачанки у сучасному вимірі), скло машини вкрите характерними тріщинками від рикошету. Після виїзду у машинці можна знайти багато цікавого, мухи – гранатомети – виносяться оберемками. Припилені, чорні бійці з розмальованими пиками – незмінно веселі, ржач стоїть постійно.
За весь час я тільки раз бачила Батю без характерної посмішки на широкому, вкритому посивілою щетиною обличчі з двома підборіддями, - Батя повнуватий, з пузцем, що не заважає йому з його майже двохметровим зростом рухатись якось аж по-тигрячому граційно. Батя розповідав про зачистку Авдіївки:
- Зайшли ми, значить, у цей погріб, а там – сука – катівня. Уявляєте: на рівні людського зросту – отак, - Батя підіймає вгору руки, - вбиті в стіну наручники з цепами. А по центру – двохсотий. З грудини стирчить багор, ну, знаєте, такі ще на стендах протипожежних чіпляють. Так от тим багром цього мужика щось разів із п’ять проткнули, а потім в голову пристрілили. А по стінках – мізки, кров. Такі діла. А у мера в кабінеті знайшли цілий арсенал: налипки ДНРівскі, колорадські стрічки. Ми його, сука, - «іди сюди!»
«Іди сюди!» - звучить так кумедно, що всі регочуть. Але картина катівні, змальована Батею, лишається в пам’яті. Хлопці згадають її у наступному бою.
Пізнім вечором на ґанку чути «хепі бьоздей!» - то молодняк вітає з Днем Народження Людоїда. Тортик зробили зі згущенки й печива, прикрасили вирізаними з дині цифрами «34». А замість СВІЧОК – куля (ну, а як ви думали?)
Людоїдик задоволений. Кличуть на чай з тортом. Розмови весь вечір тільки про зброю. Молоді весь час чіпляються до групи Баті, щоб ті добули їм зброю. Тут беззбройних на виїзди не беруть – і це найбільша прикрість для хлопців.
П’ємо чай з тортом, сміємось. Людоїд чистить пістолет. Я знімаю все на відео, колись, після перемоги, коли відпаде правило «не світити обличчя», будемо дивитись і згадувати День Народження Людоїда, розмови про зброю і розповідь хлопців, як зустрічала зі сльозами Авдіївка правосєків. Навіть мужики плакали: «Нарешті прийшли наші рідненькі!»
- Скоро День ВДВ, - каже Батя, - Ви ж з нами?
Нажаль, я не з вами сьогодні, хлопці! Зі святом! Бажаю вам перемоги! Швидкої і без двохсотих.
Р.S. Через тиждень після першої публікації цього нарису я дізналась, що Шершень - Андрій Прищепюк - загинув під час штурму Савур-Могили. Людоїд у тому ж бою поранений в коліно. Он, скаче на милицях під вікном! Усміхається трошки сумовито. Змінився.
ID:
521558
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.09.2014 11:18:14
© дата внесення змiн: 09.11.2015 17:12:35
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
