/Це важко назвати віршем, але мені вже байдуже/
Швидко проходить час,
в свою подорож забирає й нас.
Не встигнемо оглянутись ми,
Як давно школу закінчили.
Але зараз ми ще школярі,
І поки що ми друзі.
Потім час розкидає по всьому світу нас,
І будемо згадувати один одного не раз.
В когось вогник дружби згасне по життю,
Але згадавши вас, друзі мої, сльози враз утру.
Бо сльози радості і смутку це будуть,
Сумуватиму, бо навряд чи такі друзі в мене ще будуть.
Радітиму, тому що стільки доброго з вами пов’язано
І на смертний вузол в моїй душі з вами зав’язано.
Поки йде, летить, минає час,
Потрібно перестати нам сваритись
І ніхто й ніщо не розлучить нас,
Якщо, поговоривши добре, перестанемо злитись
За всі непорозуміння, що були в нас.
Найкращими друзями ми станемо
у всьому світі.
Один одного з біди витягнемо,
І в очі дружні глянемо ті.
Колись знову ми зустрінемось,
І руку потиснемо,
Про щоденні проблеми забудемось,
Наші пригоди в дійсність повернемо.
Були ми в ті роки щасливі,
Бо були ми невразливі.
Друг за друга заступався,
І ворог зразу геть забирався.
Навіть час нашу дружбу не зрушить,
Якщо друг вірний тому, з ким він дружить!
2009.