31.07.2014.
Зв'язку нема вже котрий день….́
Нарешті….з молитвами…..
-Мамо, скажіть мені лишень
Чи все гаразд із вами?
-Доню, війна прийшла сюди
У Первомайку, на Луганку.
Нема ні світла, ні води.
-А хліб?
-Сусід приніс буханку.
Дороги заміновані, мости,-
Голос звучить тривожно,-
На переїзді блокпости.
Три дні бомблять безбожно.
Вночі,як всі, ми - у підвалі.
Тіло і нерви - на межі.
А в коноплі, за садом далі
Окопи риють, бліндажі.
У льосі сидимо доки не стихне
Я, батько і Марічка.
Буває зовсім там потухне
Від сирості тоненька свічка.
Гірко зітхнула,залилась сльозами:
-Хто це зробив із нами,доню,хто?
Чи ті бойовики зовсім без тями,
Чи може то Росія, чи АТО?.....
----------------------------
А в голові моїй безліч думок…
І біль за них і жалість,
І горло стискує комок
За те, що з ними сталось...
Коли скандували: "Росія!", "Путін!" - вони і подумати не могли, яке лихо накликАють на свої і наші голови. Тяжка розплата! Жаль їх, жаль хлопців, що гинуть через їх дурість. В своїй країні треба наводити лад самим, а не кликати чужинця.
Так, багато людей там не розуміють, що трапилося, особливо, старші люди. Може, це вони й кричали: Ра-сі-я? Може, це вони раділи, коли скидали прапор їхньої держави і чіпляли чужий триколор? Мені дійсно шкода тих старих і не тільки старих людей. Їхня трагедія - це і моя трагедія. Але вони ж самі накликали на свою землю цю біду?
TatyanaMir відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правдиво!Больно!
