Далеко, далеко,
Ринуть мої думки думки далеко.
Далеко до тебе ринуть,
Не долетять – загинуть!
Далеко, хоч і доторкнутись можна,
Та розриваєш, чавиш мої думки –
Ззовні спокійна й зовсім не тривожна,
Очі – два кришталя, дві крижинки.
Збільшуєш відстань,
Намагаєшся знищити спогади.
Хай би просто крикнула «Відстань!».
Було б краще будь-якої розради.
Від найменшого спогаду минулого втікаєш,
Мене неухильно уникаєш.
Утікай, край неба утікай,
До кого завгодно загравай.
Дожену, долечу,
Мене несе вітер.
На ворогів біду накличу,
Багато помилок допускав, але не тепер.
Сплю, сиджу, біжу, йду по вуличці,
Блукаю напівпрозорим привидом
По усіх усюдах, ще середньовічним городом,
Але завжди з тобою я, по звичці.
І хоч я для тебе далеко,
Ти для мене ближче серця…
Взаємності чекати нелегко,
Але доля обличчям все ж повернеться…
Зима 2011.