Село моє , де журавлі клекочуть ,
Де з джерела напитись хочу ,
Де ранки вмиті краплинкою роси
Це край багатства , вірності, краси.
Де верби ,мов плакучі діви ,
Хлюпочуть коси у маленькому ставку ,
Колишуться в полях достиглі ниви,
Стоїть хатина рідна на горбку.
Тоненька стежечка у ниві золотій
Веде до батьківського дому ,
Ідеш-ідеш до мами ти по ній,
Забувши біль тривогу й втому.
Гніздечко звите у селі у моєму
Зігріє душу , витире сльозу,
Лунає пісня тиха , солов’їна ,
Жене від мене дощову грозу.
Пройшли роки поважним маршем,
А я все тут, у рідному селі ,
Ношу сорочку вишиту по нашим
Узорам трудівничої землі.
Вплітаю в коси українські квіти,
Читаю вірші ,що писав Кобзар,
Та прадідівські , строгі заповіти
Виконую, як він і наказав
І по землі вкраїнській я ходжу ,
Під небом чистим ,тихим та затишним ,
І Богу щиро дякую кажу,
Що дав на світ вкраїнкою родитись.
За те що волю дав народу,
А нас талантами обдарував,
І полоненим ласку на свободу ,
Серця розбиті словом лікував
За сонце , що усіх нас зігріва ,
За жайворонка голосного на калині ,
Що дзвінко так і весело співа
Людям знайоме «Слава Україні!»