Я заходжу до кімнати і йду до столу. Беру в руки невеличку картонну коробку, відкриваю… Якусь мить стою мовчки і нерухомо.
-Мамо! А чому у тістечок такий вигляд, наче їх з’їли, а те, що залишилось – акуратно нарізали, щоб більше здавалось?
Мама усміхається, а погляд лукаво-винуватий… Я теж усміхаюсь – з теплом…
***
-Я зробила тобі чаю. Ну! Не лягай, будь ласка! Ти ж заснеш… Випий спочатку чаю!
-Я лише на хвилинку.
-Ну будь ласка! Він потім охолоне, стане чорний від заварки… Випий його зараз, прошу тебе!
-Кажу ж – я лише на хвилинку.
-Ох… Ну гаразд. Давай хоч телевізор вимкну…
-Ні, не треба. Я дивлюся.
-Але ж мамо… ти зараз заснеш…
-Кажу тобі – все гаразд! Давай, закінчуй свої справи і лягай спати.
-Гаразд… - іду до своєї кімнати.
Повертаюсь через годину. Мама спить із пультом у руці; по телевізору програма про єнотів; на столі стоїть чашка холодного чорного чаю.
Ох, мамо, мамо… Люблю тебе =)
2011 р.
