Б’ють пороги. Б’ють рідненькі,
Вітер знає що робить!
На бій стали козаченьки
Свою землю боронить.
Та для них таке не вперше,
То для них звичайна роль.
Волю захистити , вмерши,
Їх примушував король.
Кожен з них забув домівку,
Кожен з них забув любов.
Для них шабля – краща дівка ,
В них одна наука – кров.
В битві кожен знайде силу
І, одержавши удар,
Переможений – в могилу!
Переможцю – світлий дар.
Ворог знову наступає,
Дбає про своє добро,
Правду злом він називає,
Душу вип’є як вино.
Ну а там смерть всіх спіткає,
Все розставить по місцях:
В когось за життя спитає,
В когось буде ще в гостях.
Хтось із них піде на небо,
Хтось під землю полетить.
Одні скажуть: « Так і треба –
Вже ж настала їхня мить!»
