Це Мальва! Не картопля, не цибуля,
чого ж насів ти, сину колорадський?
Куєшь, як та навіжена зозуля,
що скрізь тут ходить дух американський.
Це верба біля старої хатини,
це колос золотавий як це сонце.
А ти лепечеш знову безупинно,
що зовом серця вдерся охоронцем.
Від кого ти мене охороняєш?
Від миру, від яскравішого неба?
Стерв"ятником непроханим кружляєш,
та що ж тобі, прожерливий, ще треба?
Лети собі, лети, допоки можна,
ми встоїмо, ми сильні, небезпечні.
Тобі сплатили, ти тепер заможний,
а в нас ліси на труни безкінечні.
Такого ніхто не міг уявити собі ще кілька місяців тому. Жахливе сьогодення, передане так точно у вірші. Скоріше б усе це закінчилося, бо серця краються...
Оксана Квитка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
