18 лютого
Ховає ніч обличчя під вуаллю диму.
Їх наступ зупинила вогняна стіна.
Вогонь – тепло і світло … для людини,
Для звіра ж – страх, розгубленість, біда.
Майдану зріле виноградне гроно
Тепер – родзинка – зморщена, тверда.
Це пекло пожирало все довкола,
Та стали комом в горлі сила духу і душа… жива.
Мить затишку – недовга, ми це знаєм.
Дзвінок, молитва, сигарета чи ковток води…
Неправда, ми не відступаєм – ми всихаєм,
Вогонь і тиск з*їдають рештки рідини.
Піднесені, щасливі, бо ми – в русі,
Вода стояча – мертва, не жива.
На кухнях лиють у пляшки обвітрені дівочі руки
«Коктейлів» значно більш ніж чаю й молока.
І встояли! Дарма калічили гранати
Ті ноги, що не всі пройшли шляхи.
А ми, крізь дим на небі бачили не зорі,
А рідні очі, повні смутку і журби.
Ховає ніч обличчя під вуаллю диму.
Що не згорить, то загартується в вогні.
Майдан зібрав, зпаяв нас і поглинув.
Поглянь, ми там – в середині, немов комахи в бурштині.
