Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Лівобережна: На нитке света - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кохання... воно таке...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Светланка! Пробило меня на воспоминания...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кохання - непідсудне!
Владимир Зозуля, 06.06.2014 - 15:29
Лунана света ниточке висит. нет, ну как окончила...почти оргазм. начало и конец вот где настоящая поэзия. браво Ир! крепись там... Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я - маятник. Ты же знаешь! Отклонение в сторону слёз - временное...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
............дякую, моє сонечко!
Ниро Вульф, 06.06.2014 - 12:30
Две души сроднились навечно, хотя материально рядом им не быть,и светит им в окошко бесконечно,луны невидимая нить.
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Инночка, в самое яблочко!
Сокольник, 06.06.2014 - 12:12
Да... "порвалась дней связующая нить... Как мне обрывки их соединить?.." Шекспир. Гамлет, принц датский
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Как тонко вы понимаете...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО, 06.06.2014 - 12:03
В УНІСОН...Вона його ніколи не любила, Стомилася вдавати почуття, Причина в тім, що інша він людина, А також неспоріднена душа… Вона любила сонце-світла нитки, І сяйво місяця, коли безхмарна ніч, Під вікнами пахучі маргаритки, І спів цикад, що лине зусібіч… А він втікав щодня в обійми тиші, Самотність цінував, як божий дар, Його лякали почуття і вірші, Сімейні узи, як важкий тягар… Так і жили - то разом, то окремо, Єдине, що єднало, був їх син. Траплялось, пишних квітів оберемок, Привозив з дачі, ніби добрий джин… І в неї в серці раптом виникало Палке й жагуче, сильне почуття, Яке його, як і раніш, лякало – Таке от їй судилося життя… Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олю, ну ви просто про МЕНЕ... Мене це теж інколи ЛЯКАЄ. Караюсь, мучусь, та не каюсь... Красно дякую! Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І світлинка - суперова! дякую, Наташо!
гостя, 06.06.2014 - 11:53
Оце "сродненье душ"про яке Ви пишете,Ірино,може бути сильніше за кохання.......
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Наташо! Пройшов час... а я все ще за нього переживаю...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надю, я теж усіх вас люблю! Усіх, хто в Білому списку!
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую! - за тонку ниточку довіри!
Патара, 06.06.2014 - 11:05
Перші чотири рядочки можна сміло друкувати на дистівці. Клас ( як завжди). Не люди, а ЧОЛОВІКИ не святкують сорокоріччя.
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любочка, там і була мова про ЧОЛОВІКА... А взагалі - не знаю... Моя подруга теж чомусь боялася...
Ірина Хміль, 06.06.2014 - 10:38
"Луна на света ниточке висит..." - очень красиво...Сделала вывод, что ничто, наверное, не проходит зря...И воспоминания о любимых нами людях -не исключение...
|
|
|